Соя продовжує завойовувати прихильників серед аграріїв нашої країни. Цього літа, відвідуючи Дні поля та семінари, ми збирали відповіді на запитання щодо технології вирощування сої, які найчастіше ставили аграрії фахівцям з цієї галузі. Сподіваємося, що інформація стане в пригоді тим, хто тільки-но розпочав вирощувати сою, а також уже досвідченим рільникам.

Симбіоз сої з бульбочковими бактеріями

Процес нарощування азотофіксуючих бактерій роду різобія (Rhizobia) на коренях бобових, після якого починається взаємовигідне існування цих бактерій і рослин, називається інокуляцією. Різобії не здатні самостійно фіксувати азот, для цього їм потрібна рослина-господар. Унаслідок такого симбіозу на кореневій системі формуються бульбочки. Бактерії засвоюють атмосферний азот, переводячи його в доступну для рослини форму, натомість рослина забезпечує різобії цукром і білком. Бульбочкові бактерії ідентифікують за їх здатністю утворювати бульбочки на волосках коренів різних бобових культур. У симбіоз із соєю вступає окремий вид бактерій – Rhizobia japoniсum. Вони сприяють фіксації близько 150–200 кг діючої речовини азоту на один гектар. Кількість біологічно зв’язаного азоту може сягати 60–70% загальної потреби сої в азоті, що своєю чергою сприяє заощадженню азотних добрив. Після збирання врожаю сої у ґрунті залишається добре розвинена коренева система з бульбочковими бактеріями, що може сприяти накопиченню азоту.

За відсутності у ґрунті бульбочкових бактерій перед посівом проводять інокуляцію насіння сої бактеріальними препаратами. Висівають оброблене насіння впродовж доби, але не пізніше ніж за 24 години після його оброблення, уникаючи при цьому потрапляння на нього прямого сонячного проміння. Інокуляція сприяє підвищенню врожайності сої на 5–15%. Економічно доцільно застосовувати інокулянти в сумішах з іншими засобами – мікродобривами, фунгіцидами, бактеріями-антагоністами (вони захищають сою від кореневих гнилей) тощо. Однак слід пам’ятати, що не всі фунгіциди придатні для одночасного застосування з інокуляцією.

Боротьба з бур’янами

Боротьба з бур’янами на сої потребує чи не найбільших зусиль, аніж за вирощування інших культур. Досить ефективними є і механічний, і хімічний методи боротьби. За допомогою механічного обробітку проводять до- та післясходові боронування, 1–3 міжрядні культивації просапними та фрезерними культиваторами до змикання рядків сої. Проти дводольних бур’янів доцільно застосовувати гербіцид Базагран у нормі близько 2,0–2,5 л/га. Цей препарат не справляє негативної післядії на наступну культуру. Ефективною є бакова суміш: 1,5–2 л/га Базаграну + 5 г/га Хармоні – (як радить ПП НСНФ «Соєвий вік»). Захищають посіви сої від злакових бур’янів, вносячи один з рекомендованих грамініцидів (Фюзилад Форте, Центуріон, Селект, Пантера, Тарга супер). Змішувати препарати в баковій суміші з Базаграном не варто, оскільки в такому разі спостерігається фітотоксичне пригнічення культури.

Потреба у добривах

Аби сформувати 1 центнер урожаю, соя потребує близько 7 кг азоту, 3,5 кг фосфору і до 3,5 кг калію. Слід брати до уваги потенціальну врожайність конкретних регіонів України, а також забезпеченість ґрунту основними елементами живлення. Окремо зважають на тривалість вегетації вирощуваного сорту. Середньостиглі сорти менше залежать від підживлення. Коренева система таких сортів є потужнішою, проникає глибше в ґрунт і завдяки тривалішому періоду вегетації має більше часу для формування врожаю. Водночас ранні та скоростиглі сорти потребують внесення більшої кількості добрив. Слід звернути особливу увагу на симбіотичну активність: за таких умов посіви сої не потрібно підживлювати азотом, позаяк рослині сої легше засвоювати мінеральний азот з добрив, ніж фіксувати його за допомогою симбіозу з атмосфери. Тому варто подбати про забезпечення фосфором, калієм, мікроелементами і сіркою. Основними мікроелементами для сої є цинк, бор, кобальт, молібден. Потребу в азотному живленні визначають за кількістю розвинених бульбочок на корені рослини. Ознакою доброї азотофіксації є щонайменше 5 великих бульбочок на корені та рожеве забарвлення бульбочок усередині. У разі недостатнього забезпечення азотом проводять 1–2 позакореневі підживлення, – у фазі бутонізації та формування бобів.

Що впливає на висоту прикріплення нижніх бобів

Висота прикріплення нижніх бобів має велике значення й обумовлена, як правило, генетикою сорту. Ця ознака визначає придатність сорту до механізованого збирання. У сортів з низьким прикріпленням нижніх бобів втрати врожаю під час збирання можуть становити від 3 до 20%. Оптимальною висотою прикріплення нижніх бобів, що забезпечує найменші втрати під час збирання, вважають 15–18 см. На висоту розміщення бобів не впливає глибина посіву. Слід дотримуватися заданої норми посіву відповідно до групи стиглості, тому що в разі зріджених посівів нижні боби формуються на меншій висоті, що може призвести до втрат під час збирання. Також висота прикріплення нижніх бобів у ранніх та скоростиглих бобів залежить від строків сівби. Так, у разі сівби раніше оптимальних строків міжвузля рослин короткі, а рослини низькі, однак за оптимальних строків сівби прикріплення нижніх бобів є значно вищим, що можна пояснити більшою реакцією ранніх та скоростиглих сортів на довжину світлового дня.

Оптимальна глибина посіву та вимоги до температури

Насіння сої слід висівати у зволожений ґрунт на глибину від 2,5 до 7 см. На легких ґрунтах можна сіяти й до 10 см за умови достатньої кількості вологи. Насіння проростає, коли ґрунт прогрівся до 8–10 °С. У період появи сходів соя не дуже чутлива до перепадів температури й може витримувати приморозки до мінус 2–3 °С. Дружні сходи з’являються, якщо сіяти, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до температури 12–14 °С. Середньою оптимальною температурою для росту і розвитку культури є 20–22 °С, а найбільше тепла соя потребує під час цвітіння і дозрівання бобів.

Соя та волога

Культура чутлива до забезпечення вологою. Особливо соя потребує вологи у фази цвітіння та наливання бобів. Недостатня забезпеченість вологою в ці фази спричинює значне зниження врожайності, тому що це призводить до опадання квіток, зав’язі, надалі до абортивності насіння та бобів. У сортів з різною тривалістю вегетаційного періоду ці фази настають у різні періоди. Тому деякі господарства висівають кілька сортів різних груп стиглості.

Місце сої у сівозміні

Соя як зернобобова культура є одним з найкращих попередників для інших культур – зернових, кормових і технічних. Вона збагачує ґрунт цінною органічною масою, а також поліпшує структуру ґрунту. Сою краще сіяти на малозабур'янених полях після озимих і ярих зернових. Вирощуючи сою після кукурудзи, особливу увагу приділяють щільному подрібненню пожнивних решток, які можуть завадити під час сівби. Сіяти сою після ріпаку не варто, бо клопоту завдасть боротьба із падалицею. Також не слід висівати її після соняшнику, сорго, багаторічних бобових трав і зернобобових культур, оскільки ці культури мають спільні хвороби з соєю.

Групи стиглості та сучасні сорти сої

Для поширення в Україні зареєстровано сорти сої чотирьох груп стиглості (за даними Селекційно-генетичного інституту – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення):

• скоростиглі – Анастасія, Аннушка, Ворскла, Єлена, Знахідка, Легенда, Ксеня, Устя, Фея;
• ранньостиглі – Алмаз, Аметист, Анжеліка, Аполлон, Білосніжка, Блискавиця, Бояна, Говерла, Діона, Донька, Кивін, Київська 98, Корада, Лара, Медея, Мерлін, Монада, Мрія, ОАЦ-Віжіон, Протеїнка, Романтика, Святкова, Седмиця, Смолянка, Фаетон, Ювілейна, Юг 30;
• середньо-ранні – Артеміда, Аркадія одеська, Берегиня, Валюта, Васильківська, Величава, Вежа, Версія, Вілана, Горизонт, Горлиця, Даная, Данко, Дельта, Ельдорадо, Ентерпрайс, Золотиста, Іванка, Ізумрудна, Київська 27, Медісон, Омега вінницька, Оксана, Оріана, Особлива, Офелія, Подільська 416, Поема, Прикарпатська 96, Равніця, Скеля, Сонячна, Спринт, Стратегія, Супра, Східна, Сяйво, Таврія, Чернівецька 9, Харківська зерноукісна, Фарватер, Шарм, Юг 40, Ятрань;
• середньостиглі – Агат, Анатоліївка, Антошка, Вінні, Вінничанка, Витязь 50, Галина, Деймос, Інна, Ірина, Колбі, КСБ-938, Маша, Мельпомена, Подільська 1, Подолянка, Полтава, Срібна, Успіх, Феміда, Чернівецька 8 тощо.

Шкодочинність павутинного кліща і заходи боротьби

В окремих господарствах посівам сої найбільшої шкоди з-поміж багатьох шкідників завдає павутинний кліщ. Цей шкідник розміром до 1 мм заселяється на нижній частині листочків рослини й може заподіяти значної шкоди, обмотуючи листковий апарат павутиною. Найчастіше заселення посівів цим шкідником спостерігається в посушливі роки. У разі значного ушкодження обпадає листя і в окремих випадках гине вся рослина. Економічний поріг шкодочинності кліща становить 10 шт. на листочку. Для боротьби з ним окремі фахівці радять обробляти посіви препаратом Бі-58. Чисельність шкідника зменшується за дощової погоди.